WTF?
     
Повстанський детектив, або "лихі" 1920-ті на Броварщині

Ми вже розповідали про одного з чернігівських повстанських отаманів – Демида Ромашку, який у 1919 році підняв селян на боротьбу з Білою армією генерала Денікіна. Вони співчували, більше того – активно допомагали повстанським загонам, які діяли у прифронтовій смузі. Незабаром під командуванням Демида Ромашки вже перебувало 2500 бійців, озброєних чотирма кулеметами. Діяльність його загону розповсюджувалася і на території сучасної Броварщини.
На початку 1920 року, після перемоги над білогвардійцями, отаман Ромашка почав війну з радянською владою. «Цьому рухові властива партизанська тактика лісової війни, зв’язки з петлюрівським керівництвом, сувора дисципліна» - сказано у офіційних радянських документах тієї доби. Сферою впливу отамана Ромашки стали сучасні Остерський, Козелецький, Бобровицький та Броварський райони. У нашому краї це – Бровари, Гоголів, Русанів, Мокрець. 
У 1920 році більшовицькі газети писали, що «ромашківців багато, діють вони підпільно, як махновці». «Стан серйозний, сил для боротьби немає. Гасло банди «В єднанні українців – сила» - повідомляв інформаційно-інструкторський відділ Народного Комісаріату Внутрішніх Справ у серпні-жовтні того ж року. З документів Надзвичайної Комісії: «Ромашка підтримував таємний зв’язок із Петлюрою, хоча повстанці його загону, ведучи боротьбу з Червоною армією, не визнавали Петлюри, відмовляючись від переговорів з ним». 
У травні 1920 року проти ромашківців була спрямована радянська Башкирська кавалерійська бригада, у «Літописі дій» якої сказано, що біля села Озеряни (Чернігівщина) вони були розгромлені, захоплено один кулемет, взято у полон 150 озброєних людей, багатьох було порубано. Та Ромашка через деякий час знову став наганяти страх на більшовиків, зібравши новий загін. 
...Отаман загинув від рук чекістів (за іншими даними, вбитий своїм кумом Степаном Шупликом, який перейшов на бік радянської влади) 8 липня 1920 року, отримавши дві наскрізні рани від куль у голову, несумісні з життям.
Далі відбуваються цікаві речі.
У одному з документів від 22.09.1921 року зазначається: «25 серпня у районі Ніжин-Носівка оперували повстанці полковника Ромашки. Вони перервали сполучення між Києвом і Бахмачем. Один із більшовицьких полків, посланий для ліквідації загону, повністю перейшов на бік повстанців». 28 серпня ромашківці захопили станцію Кобижча, а біля станції Бобровиця висадили у повітря міст і полонили бронепотяг «Другий червоний командир з чотирма гарматами, десятьма кулеметами і різним військовим спорядженням. Загін значно збільшився за рахунок місцевого населення і став називатися «Другою дикою дивізією».
Ще більш неймовірними були свідчення одного із колишніх чекістів («Гончара»), які він опублікував у 1967 році: «Значної шкоди завдавала зграя отамана Струка (він же Ромашко) з 500 чоловік. На її придушення вислали батальйон з 96 бійців на чолі з командиром і комісаром військ губернської ЧК. Загін увійшов у самісіньке гніздо бандитів – село Зазим’є Остерського повіту. І тут у бою наш батальйон разом з командирами поліг смертю хоробрих. Врятувався лише один боєць. На село повели наступ регулярні частини Червоної армії. Проти бандитів застосовувалася навіть артилерія. Банду було знищено і Зазим’є взято об’єднаними силами Червоної армії і ВЧК. Сам Струк-Ромашко не встиг утекти і наклав на себе руки, кинувшись у колодязь».
Цікаво, що сам отаман Ілля Струк, уродженець Горностайпільської волості Київщини, у своїх спогадах писав – у 1919 році він організував Першу повстанську армію УНР і залишався у Чорнобильському повіті, який повністю контролював. Потім воював у Києві. У Зазим’ї не був. Після смерті Ромашки ж повстанський рух на Чернігівщині очолив колишній царський генерал Віктор Сокира-Яхонтов (мав садибу в Заворичах). Більше того – навіть намагався у квітні 1921 року взяти штурмом Київ. Чи Сокира-Яхонтов – не той «полковник Ромашка», про якого розповідають архіви? І кому завдячує село Мокрець тим, що радянська влада у ньому була встановлена тільки у 1929 році?